Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
lol (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Паша (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Галина (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Анонім ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Аліса (анонімно) ↓
«Поліанна». Гра в радість - грають всі!
Бувають же такі письменники, які вміють писати історії з твоїх мрій і снів, з того ледь відчутного, що колись запримітила в літньому дощі, у зовсім вранішньому чи призахідному сонці, в задуманих очах коника – в усіх тих схованках, де зазвичай можна впіймати за хвоста казку, – але так і не змогла збагнути.
«Убежище» Корри Тен Бум – одна з прочитаних мною книжок, яка реально «модифікує психіку» і, як влучно висловилася snigynka, протирає очі. Начебто, нічого особливого: проста історія звичайної голандської жінки, годинникової майстрині в сімейному магазині. Усе дуже зворушливо – мила довоєнна Голандія, консервативний уклад життя, добрі сімейні традиції, довгі скромні сукні й смішні капелюшки – класична сцена для сюжетів якоїсь там Елеонор ...
Є, знаєте, книжки, котрі промовляють до серця. Є така музика, такі картини, така архітектура. Коли це – не просто естетична насолода, не просто провокатор нових думок, не просто кайф чи щось там іще. Коли виникає відчуття тривимірного простору навколо, коли відкриваються двері в інший світ. Книжки Клайва Стейплза Льюїса, ірландського письменника і християнського філософа позаминулого століття, найбільш відомого як автора «Хронік Нарнії», завжди вражають такою невимовною глибиною, цілісністю і ще – світлом.
Більшість дітей, особливо міських, завжди вважають село на свята, а тим паче бабусину скриню, чимось таким казково-незвичайним. Молода, але дуже талановита письменниця Оксана Лущевська добре це вловила. У її захоплюючому казко-детективі «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» маленька дівчинка, щойно приїжджає в засніжене село – умить потрапляє до феєричної пригоди з чарівними ляльками, шкодливими, але веселими химериками й справжнісіньким вертепом.
Читаючи книжку Сашка Дерманського «Чудове чудовисько», я постійно поверталася думками до зустрічі з її автором: дуже швидкої, ділової і зовсім не-розмовної: пан Сашко передавав діткам Збаразького інтернату свої книжки та журнали. І наче нічого особливого не відбулося. Але всередині тепліло особливе почуття. Таке, яке виникає хіба що при зустрічі зі СПРАВЖНІМ дитячим письменником…
Я не люблю Київ, ніколи не любила. Тому для мене книга Олеся Ільченка «Місто з химерами» – це не лише белетризована біографія видатного архітектора Владислава Городецького, не лише чергова оповідь про відому, незвичайну особистість, але й один із перших камінців у фундамент любові до української столиці. Міста з таємничою історією.
